Жило собі біля лісу сміливе дівчатко,
Гарно її виховали мама і татко.
Серденько велике та добре вона мала,
Багато волонтерила, про стареньких дбала.
Зв’язковою в розвідці навіть працювала
І під псевдо Шапочка її спільнота знала.
Та до лісу був прокрався поганий Vовчисько,
Вліз у хатку дідуся, бо стояла близько.
Дідуся скрутив у бублик і всадив у пічку,
Та не встиг докинуть хмизу, бо вже була нічка.
Все це бачила сорока, білці рапорт здала,
Та горіхами на Морзе швидко переклала:
"Окупант дідуся твого ще не встиг спалити.
Швидко. Коржик і пілотка. Vовка будем бити".
Шапочці не треба було два рази казати,
Узялось дівча щодуху діда рятувати.
Ось пілотку-диверсантку червону вдягнула,
Кошичок найбільший взяла ще й берци взула,
Та й постукала у двері, чемно, як годиться,
Й каже: "Діду, я принесла свіжі паляниці".
Voвк якраз усе, що вкрав, пакував у тачку
І при цьому сьорбав з лаптя водочки заначку.
Глянув він на шапочку — аж сльози скотились:
“Ой, Тімур й його команда в лісі з’явились!”
Vовк таки голодний дуже, потирає ручки
Й каже: “Паляніц побільше давай мені внучко!”
Похапцем усі ковтнув, майже в горлі стало -
Раптом в нього в животі дрижати почало.
-Щось у тебе, шапочка, піражкі великі!
-Бо у менші динаміт не могла змістити!
Й кнопку синьо-жовту коли натискала,
То “Слава Україні!” Vовчиську сказала.
Шапочка й дідусьо замріяно дивились,
Як від Vовка клятого лиш вуха лишились.
("Сон мольфара")
