Жили собі у селі дід і баба, Дід - у ЗСУ, а баба сітки пряла. Дід бабу всім серцем й душею любив І для неї бичка з соломи зробив. Бичок собі чемно на подвір’ї стояв Й ворожі літаки та дрони рахував, А потім вистукував звіти копитом І радив кротам, де окопи їм рити. Якось, як баба танк маскувала, В село орда кацапська завітала. Вже встигли в Сірка його буду забрати Та в кожному домі унітаз зірвати. Аж тут, глип-глип, як бичка вгледіли Так шапки-вушанки з голів їм злетіли. -Чи ти їстівний? Пузо спухло з голоду! А бичок-третячок: я зі скіфського золота! Про скіфів окупанти ніколи й не чули, Та від згадки про золото про голод забули. Почали бичка з усіх боків хапати, Та від смоли аж рук не могли відірвати. В паніці бились, краденим кидались, Під кінець ледь теплі у полон всі здались. А бичка-героя всім селом вітали, Гарнесенько склеїли й ноктовізор дали. Й відтоді небо й землю від ранку аж до ночі Сторожать безупинно бичка чарівні очі.
(„Сон мольфара”)
