Чорнобривці засіяла мати, Як зійшли - не було ні хати, Ані посмішки сонця на мами вустах. Із квіток надлетіли бджілки: Заберемо тебе у криївку Й там із нами свої дорахуєш літа́. Бджілки рідні, не можу я з вами, Так тужу за своїми синами, Їх живих та здорових дочекаюся тут. З Богом подумки поговорю, Не піддамся війні ані горю. Серцем бачу, як діти до мене ідуть. ("Сон мольфара")