Сон — це сонце.
Сонце — не сон.
Ніч крізь віконце
Вкидає трон.
На троні — коні,
Які мовчать.
Очі червоні,
Гриви горять.
Бачу підкову
В своїй руці.
Німу розмову
Ведуть коні ці.
Я їх не чую,
Підкова горить,
Вогонь наче збруя,
Долоня болить.
Крізь дим йду до трону,
Підкову взяв кінь
І каже — з мільйонів
Не лишиться й тінь.
І коні рушають,
В повітрі їх гнів.
Це ті — що карають.
Це ті — з вічних снів.
("Сон мольфара")
Коні наших предків
