Лелеки готуються відлітати,
всі соломинки переглянули в хаті,
пофарбували пір’я у колір камуфляжу,
найстарша з них каже — Слухайте, що кажу,
я знаю, що вам страшно, та я теж боюсь,
але вірю, що невдовзі додому вернусь,
ви теж вірте, ми потрібні українській землі,
і великі лелеки, і ті зовсім малі...
як буде́мо вертатись, пам’ятайте одне:
не спиняйтесь, хоч вітер нещадно задме
чи крилом замахнеться ворожий птах -
для краян наш приліт то важливий знак,
бо якщо так здалека вернемося ми,
то, дай Бог, повернуться в свій дім вони.
Від лелек хутко й щемко віддалялися ха́ти,
у яких до останнього будуть чекати...
("Сон мольфара")
