Сидить тисячолітній дід,
У нього пара берців замість чобіт,
Правим сягає Закарпатського кінця,
Лівим - Сіверського Донця.
У нього капелюх крислатий,
На ньому дірочок багато
Від ракет, що пускає сусід, -
З ППО співпрацює дід.
Має бороду довжелезну сиву,
Яка здавна сягала Криму,
Та колись, як дід очі закрив,
Її лукавий сусід підпалив,
Але швидко росте борода,
Втікає від неї нажахана орда,
Бо ж бавовну борода несе
Й пліч-о-пліч з військом нашим йде.
Дід ще й попіл з люльки струсить вміло,
Щоб в сусіда гарно зажевріло.
Питаю діда - бачу твої берци,
В якому ж регіоні твоє серце?
В мене, каже, це не так як у людини,
Моє серце б'ється по всій Україні,
У кожнім селі, у кожному місті
Моє серце віками встигло осісти,
Воно з вами плаче та з вами сміється,
Струмочком тече і рікою в'ється,
А в цю мить моє серце звернене до Бога,
Все буде Україна й наша перемога!
("Сон мольфара")
