Схилившись над землею, бесіду вели пшениця й сіль:
-Ой посестро, що роблять з нами?..
Пшеницю дежавю трьох колосків терзало, мов фантомний біль.
Сіль стримувала сльози несолені
(кому ж потрібна мокра сіль поза морями?)
Й тужливо згадувала Чорні та Азовські гобелени.
Дрижать й кричать земля, пшениця та її колосся
В обіймах резонансу й багатоголосся -
Хліб із тіла мого!
Сіль землі моєї!
Не вернеться ворог
З Одіссеї!
("Сон мольфара")
Посестри
