Чорнобривці засіяла мати,
Як зійшли - не було ні хати,
Ані посмішки сонця на мами вустах.
Із квіток надлетіли бджілки:
Заберемо тебе у криївку
Й там із нами свої дорахуєш літа́.
Бджілки рідні, не можу я з вами,
Так тужу за своїми синами,
Їх живих та здорових дочекаюся тут.
З Богом подумки поговорю,
Не піддамся війні ані горю.
Серцем бачу, як діти до мене ідуть.
("Сон мольфара")
Чорнобривці
