Тривожно тривожна валіза.
Над нею стоїть сім’я.
Хотілося б вкласти в валізу
Всі спогади, мрії, слова,
Й місток із дитинства у старість,
І вічні привіт й прощавай,
Хвилини, де спокій і радість
Сходили на каву чи чай.
В цю мить безколірно печальну,
Що в’ється непевністю в даль,
Зародиться щось сакральне,
Такий український Ґрааль.
Невдовзі знайдемо валізу,
Нічим не примітну, одну,
В яку, як в труну, покладемо
Пекельну, жахливу війну.
Й довіку там буде, як лихо
У Прип’ятськім саркофазі.
Все решта відбудеться тихо
В Гаазі.
("Сон мольфара")
