Як дежавю.
Розстріляне Відродження.
З корінням вирване дитинство,
Із лона й серця — материнство,
Із пам’яті й обійм — батьківство.
З душі — все сокровенне теж...
Бо вкотре нелюдів кортеж
Перерізає вени Україні.
І кровоточать селища й міста.
Шевченко в Бородянці на коліна встав,
Щоб притулить заплакану дитину,
І їй “не бійся” перед пострілом сказав...
Як дежавю.
Кричу до втрати голосу й молю
Усіх земних і неземних, Святих і Бога -
Щоб припинити це мерзенне вбивство
Та обдирання з гідності мого народу!
російське зло — невже воно не має меж?
("Сон мольфара")
