ЛіплЮ сніговика, як символ тОго, що усе минає. Морквина, хоч крива, додасть піввІдтінок живого. Ця трансформація води — все ж іноді — лякає. Тяжіє розумінням, що нам не зазнати цьОго або цьогО. Сказати б — огого, Кричати мовчки і мовчати всім обличчям. В думках товчеться кольоровий слон, Він добропам’ятний, хоч інколи й злозичливий. А сніговик — йому начхати і на звичай, І на морквину, й на позичене відро. А знаєте, він трішки ФігарО! (“Вихід з печери”)
Сніговик
