Ніч молиться холодним яблуком зими,
І ідола зі снігу вирізьбили ночі…
Цей сон помер, гарячий, стомлений, німий.
Сліпець намалював собі на кризі очі
І стер, немов побачив осінь у труні…
По темній божевільні бігали гербери…
Хтось свічкою накрапав долю на стіні…
Годинник розірвав життя об гострі двері
Й копитами секунд цей хаос затоптав,
Печаткою закрив безглузді вікна страху…
День мумії ідей, мов простір, поглинав,
Сховавшись під крило залатаної плахи.
Воскрес несправжній сон і з-поміж часу рам
Дивився на думки, нехрЕщені і сині…
Із воску будував собі колючий храм
Папір і, ніби звук, розтанув у цеглині.
(“День із кульчиком у вусі”)
