Намальовану радість у різдвяній ялинці
Зігріваю очима, і тоді, наодинці,
Ніби входжу в нірвану, перекреслену світом,
Та мій Будда — надія, й зараз важко подіти
Десь скуйовджені риси стародавньої жриці…
І в екстазі вершини неотесані лиця
Безголових амфібій у водоймі гарячій
Проникають у Всесвіт, а думки нетерплячі
Розуміють нірвану, як прощання з минулим…
Відриваюсь від мозку і втікаю у вулик,
Де в молитві січневій переходжу в людину
І, воскресши помалу, у гармонію лину.
(“День із кульчиком у вусі”)
