Стежка стелиться, снігом скошена,
Трусить холодом… ноги зношені
Без чобіт… і душа вислизгує,
Скаче реготом…- танець відчаю!
Присмак завтра спочив під грушею.
Дно життя битим склом притрушене-
Корчиш пальці, біжиш, щоб встигнути,-
Манить щастя, в рогалик вигнуте…
Не буває простої радості,
Щоб без болю згадати в старості.
Крок до кроку – сліди до вічності…
Я не прошу у правди ніжності!
Стигне колесо – землю втоптано…
Грає час із чужими нотами-…
Вухо – скрип – дисонанс із втомою…
Хтось жонглює моєю долею.
(„Дизайнер тиші”)
