Свічки встромляються у вечір, Палають пам’яттю, живуть. Вітри ж століттями нівечать Могили осені, їх суть. Ковтає ніч останні знаки, Зникають статуї без душ, Заснули Янів і Личаків У царстві зморщених калюж. Реальність теж, жовтоволоса, На сивий сперлася паркан... Берези розпустили коси Й зловили спогад у аркан. (“День із кульчиком у вусі”)
Цвинтар осені
