Знімаю біжутерію
Її невинні грами
Збільшують тягар моїх думок
Усе окей чи може ок?
Усе важке і я важка
І важелем відкрию світло
Ти вже зів’яла чи розквітла ще?
Так босо без підошви і без маски
Обвітрені залякані вуста
Невже не та?
У квітці та не квітне
Бездітна неозброєна душа
Вона не усиновить світло
Вона не відречеться зла
Що тричі те назавжди й може
Традиція міцним вузлом
На шиї чи на огорожі?
Горлянка закликає йти
В повітрі швидко гусне користь
Керманич пестить свій батіг
Кермо безлике
й жменя втіх
кому замало той відходить
Найменша думка звіра зродить
І наче зняла з себе все
а далі дме
а далі босо
Коси моя вкраїнська косо
До вишиванки й чорних брів
Під батога пестливий дотик
І камінь їстимеш як хліб
Незріле яблуко
мов глобус
І марево про плідний цвіт
Вже роздягнулась до межі
Жіночої твердої ролі
Мені не треба світла навзамін такого ж світла
Тільки свого
Яка чудова стильна упаковка
й модерний бренд
а світить як завжди
Коли очима нам замінять очі
я більше одягнутись не захочу
нехай оголена душа але моя!
(“Дизайнер тиші”)
