Сповідалися сиві каштани Грішним кольором хворих калюж, З винограду пастельного вуж Враз шугнув ув осінні тумани. В монастир увійшло літо біле І постриглось в весняні ченці, Ранок світ малював на руці, А думки в сірій церкві сиділи. Час відкопував згублене щастя І зупинку зимову згубив. В дзвони били монахи-дуби: Вічна осінь ішла до Причастя. (“День із кульчиком у вусі”)
Сповідь
